Мучайся

Каждый раз, в каком-то проекте, даже небольших подготовках к печати, постоянно вылазит какая-то бачина, всегда, правки, исправлять, или если поздно исправлять, то мучайся.
Мучаюсь, хочется хорошо, а выходит как всегда, а как всегда не нравится...
О боже к чему эти Мы такие самомучительные, терзаем себя, ноем, страдаем от несовершенств.
Это так, все мои уныния уже всем надоели, хочется людям говорить что-то, от чего они бы не воротились. а иногда лучше не говорить вообще, потому-что все мои слова используются не по назначению.

---

Разрушать не строить

Теперь шпионят за мной, накануне увидела, как кто-то подключился к моему компьютеру по удаленному доступу. Я долго не думая, начала гуглить о програмке, и что она делает, и мой компутер тайный шпион покинул. Сегодня этот тайный шпион выдал себя, спрашивая каким образом я узнала, что ко мне кто-то подключился, а все просто, индикатор меняется с синего на желтый. И еще он знал, что мой антивирус отключен, но мои термины вроде, "я его отключила, потому что он кушает пэ о" вряд ли принесли ясность в его голову. Теперь он знает, что я знаю, что за мной подслеживают.

Наш начальник, я думаю, в курсе всего этого, и сегодня в его глазах я увидела немного стыда и недоверия. Как по мне офисные отношения разлаживаются, меня могут вмешать в что угодно и приписать мне что угодно. А скрывать мне нечего, я по наивности своей думаю, что все, кто приехал в столицу ищут самоутверждения, каких то достижений в работе, а не думают как бы и кому слить информацию, подставить кого-то, это по поводу того, что я уже не доверяю М, может быть и она ни при чем, может так сложились обстоятельства и ей приписали кучу всего дурного, а я уже радовалась, что нашла друга, друга который работает в компании конкурента. И недоговаривать Н тяжело, хотя она и догадывается в чем дело.
В чем истинное предательство и причина появления у нас этого загадочного сотрудника - я не знаю, это уже сумасшествие В., что очень угнетает его.

Ключевое слово всего происходящего доверие, я впервые сталкиваюсь с его хрупкостью.

---

Тру детектив какой-то, а главный герой второго плана я , веду расследование.
На самом деле у нас корпоративное разложение, война корпораций "мы с другом не поделили", но в пособничестве подозревают всех, пока только увольняют персонажей поярче.

---

Побути сам на сам із собою.
Треба час від часу зупинятись так, без серіалів, без відволікань.
Написати комусь, подзвонити.
В юності переписувалась постійно із всіма, тепер впадло привіт у вк написати. Єє, лєньь. А вайбери ще не в усіх є

---

Люди забуваються

Навіть, якщо хтось був дуже близько, завжди поруч, настане час, коли все забудеться. Поряд буде хтось інший або не буде нікого.
Ти мене відпустив, я тебе відпускаю.
Забуваю, як забув ти про мене.

@музыка: vivienne mort – ти забув про мене

---

як з’являються чутки або моя мама "командір паніки"

Усе почалось із ранішнього кашлю, уже певний час зранку я заходжусь кашлем, списую це на куріння, хоча я уже майже не курю, або ще може бути алергічна реакція від усіх МДФ і ДСП.
Сьогодні один із таких днів, але чомусь кашлялось сильніше. От я така іду з дівчатами з обіду, кахи-кахи, і згадую, що д.Вадим, говорив, що його малі обидві захворіли на коклюш, я думаю, не дай бого і мене заразив. Дзвоню мамі, питаю, чи хворіла я коклюшем і чи могла заразитись, вона заспокоїла мене тим, що в дитинстві робили кучу прививок і від К. також. Я собі, як ні в чому не бувало, пішла далі працювати. Двонить тепер мама до мене, каже, що це ти постійно ото кахикаєш, я чула, щось мені то не подобається, сходи зроби флюрографію, мало чого може бути. Я начинаю, та тут в Києві, не київським попробуй сходи у ту поліклініку, у відповідь я вислухала майже усю історію молодості, коли мамі поставили діагноз туберкульоз, як виявилось потім - хибний. Я погодилась, що знайду де можна зробити Ф і пішла знову працювати. Не пройшло і півгодини як знову дзвонить мама уже в паніці, уже майже кричить, і все торочить, це серйозно, зроби знімок як можна скоріше, відпрошуйся з роботи, якщо не схочуть робити Ф - сварися із лікарями, роби шо хоч, лише зроби Ф, якщо це дійсно інфекція, вона лікується роками, розрахуєшся з роботи, поїдеш додому і тд...і от тут у мене починається паніка, роботи уже ніякої не було, шукаю поліклініки, дзвоню де і за яких умов можна зробити Ф, кажу мамі, що завтра піду, а мама, а чому не сьогодні, сходи сьогодні. І шо робити, відпрошуюсь з роботи у Русі, кажу, що треба у поліклініку, бо мама не заспокоїться, і йду, кажу про це лише Наташі і Еллі, записуюсь у журнал, хоча, як виявилось, записала я лише дату, усе інше просто провтикала, і з вистрибуючим серцем побігла у поліклініку, добре що до неї йти хвилин 10-15 від офісу. Ще навіть встигла на півгодинки на роботу. Де в свою чергу почались питання, а де ти пропала,а шо таке, а шось з тобою не те після корпоративу І тут я розумію, що вони можуть до біса усього надумати, що ж трапилось на корпоративі у мене із С., ха.
А всьо банальна і пєчальна. Завтра після двох будуть результати.

---

Что-то с руководством у нас пошло не так

Сегодня на меня очередной раз наехали Руся с Юрой, у них это хорошо получается, а такое замечательное утро было, но мне так, блиать обидно.
Да, я бегаю к девчонкам, хихикаю, делаю кофе поутру, и в это время я не на рабочем месте, но работу свою я делаю, иногда она совсем не идет, но сейчас случай, что клиент не в Украине, мы ждали его ответа, а тут на те, опять. Еще такая подхожу к месту рабочему, а Юра "..проебали заказ ..", Юра кипишует, не знает ничего и уже в него паника, если он хочет все свое время отдавать работе, это не означает, что я должна это делать. Руслан, может и не при чем в данной ситуации, но огрызалась я него.
Какая-то неделя адская, и видимо не только у меня, бухгалтерия обедала на час позже, хотя для них это редкость. достается им тоже.
За этим всем злом и недовольством не замечаешь крутых моментов, то что мои стойки очень понравились Станиславу, хотя тут заслуга не только моя, но все же, еще то, что печатание каталога уже очень близко. Сегодня отправили в типографию, что бы те поглядели, правильно ли подготовлено все к печати, там столько нюансов и вечно куча проблем с этим всем, так вот, Элла подходит ко мне сегодня, говорит:"в типографии сказали, что, как-будто, никаких замечаний нет, ПРИКИНЬ!", это слово прикинь и выражение лица, ничего восторженней я в жизни не видела. Смеюсь я с этого до сих пор. Но на самом деле, зимой, когда было затишье, я то исправляла все тысячу с лишним ошибок, которые выдал мне индизайн, все же может и есть неправильное слово или выравнивание соскользнет, но jpg- ных картинок точно не осталось!

---

Раздваєніє : радасть і ненависть

Варто собі дати трохи волі, як на тебе всі дивляться скоса і тихенько всі тебе ненавидять. Чи то просто я їх ненавиджу.

А ще сьогодні завезли перші стойки замовнику, геометричні каракулі. Як написала Ніна :"От Станислава отдельное лично Вам - спасибо!!!Задирайте нос".Да, це круте відчуття

---

Shame is the shadow of love

Ну і полізла обніматись з начальником, і голову так мило положила на плече, і була у рубашці іншого начальника, і сфотогравували нас, і шо, і нічого не па’мятаю з цього .
І прогуляла півкорпоративу вдвох з іншим жонатим(як виявилось це лише сьогодні, що він жонатий), знала, не лізла б.

Мені соромно

І шо, носити обручки треба. А мені шампанського не пити з пивом

@темы: fink - honesty

---

слова не складаються до купи, але ділюсь

П’ю та їм свою похмільну їжу та пойло - томатний сік із плавленим сирком. Учора був наш літній корпоратив, я не думала так напиватись, я й не напивалась, але півночі мене трясло та тошнило, температура піднялась. Такої жалості до себе, з боку тих хто застав мене у такому стані, я ще не бачила.
Але ще до сутінок усе було добре. На телефоні куча селфі , я минулого року із усіма фотографувалась, продовжую традицію, весь одяг і піску і грязний, ех мої білі шорти
А ще я так довго гуляла по набережній острова із конструкторами, що уже потрібно було повертатись на причал, і всі обливання із водяних пістолетів я пропустила і всі конкурси, і всі шашлики
Зате я провела багато часу з С., який мені кажись подобається. Але от тєрзають мене смутні самнєнія, що у нього або дружина або дівчина є, хоча у такому випадку це можна було б сказати, "а от моя Іра/дружина (наприклад) ..."

---

Я укроюсь теплым пледом

На самом деле
да
а так ли это
хочу домой
или нет
или это не важно
какая разница где сидеть под пледом
Здесь есть робота - нед дома, дома есть желание не быть дома.

Есть желание переехать

@музыка: 5'nizza -зима

---

Буденість торочить одне, а тебе, тобто мене, наче витягнули з минулого століття, якщо не раніше.

@музыка: ти забув про мене

---

Є речі, які ніколи не перестануть боліти

Чого була варта та зрада, щоб в свої майже 60 залишитись самому.
Папа вчора, тепер вже офіційно, зізнався, що т.Іра з ним більше уже не живе. Спілкуються вони? Не думаю. Мій батько насправді дуже складна і важка людина. Ті немічні години, які ми проводимо раз на місяць, якщо не менше, він тримає себе в руках, якщо ж ним спілкуватись частіше, він дозволяє собі більше, нарікання, осудження, негатив та приховану злість чи не на кожного. Він став таким, яким став, у нього це в кврові і ніхто цього не придушував. Тому від нього усі йдуть. Мама влучно колись сказала :"Ірка думала, що ангела за крила зловила", але мій батько не ангел.
Мені його жаль, нікому не бажаю залишатись наодинці. Але у нього була та сім’я, яку від бив, обзивав, зраджував, ображав, лякав і втратив. Життя розставило все так, як, напевне, усім буде краще.

---

отаке

У мене стибзили телефон і 2 квитки на концерт. От бля, перед самим концертом, стоїмо такі в черзі, я у сумку за квитками - нема
Лише хвилин через 5 дотумкала, а телефон, - і його не було. Зараз, після 5 стадій чогось там, легше, а квитків не повернути.
У понеділок, через 2 дні після інциденту, я дізналась, що у Н. вкрали гаманець зі штукою грн., але гаманець знайшли і повернули, та не довго йому судилось знаходитись у власності Наташи, знову його витягнули з сумки, тепер у метро.
Це пиздець, панове, тепер страшно їздити у метро і ходити на концерти, завтра збираюсь на ще одинВночі сняться кошмари, що хтось намагається обікрасти.
Єдиний шанс проти кишенькових злодіїв - носити усе поза кишенями: руки, ноги, пальці, шия, труси, ліфчики. Але від параної діватись нікуди.
Пильність та монументальність! щоб боялись навіть підходити, але справді "будьте уважні та обережні..." темні часи настали

---

А все починалось так ніби нічого. А мені ж багато не треба, я хочу прийти з роботи, побути в тиші, поїсти, поговорити з мамою в ТИШІ!! А зараз і лоток 3 день не можу помити, бо постійно на кухні готовлять, слухають музику/тв і ГОЛОСНО розмовляють.
Ех..

---

А я буду тихенько ненавидіти лише поганий дизайн.

Всі ненанвидять один одного.
Таке відчуття, що кожен росіянин змокнув під ненавистю, і виглядає як старе тухле ганчір’я. Грязне, болотяне ганчір’я, яке накриває нас з головою.
Але ми не кращі, всі від малого до старого, до батьків, які подають приклад дітям, як треба любити, будувати цей новий світ у мирі...вони ненанавидять. Кожен день слідкую, огризання до телевізора, огризання з телевізора, від політиків до собак - всі ненавидять росіян, а вони - українців.
Не всі не хочуть ненавидіти, толерантність дається важче, а про любов, що ж і говорити.

Пропаганда робить своє.

---

ніжно, не ніжно

Насправді цікава штука вийшла.
В п’ятницю, коли усі пили, їли, ніби і війни нема, говорили багато слів, говорили голосно і з любов’ю, трапилась і не трапилась штука, тоді я опяніла як і усі, пробиваючи собі путь до стаканчика чи то до ще одного шматка торту, ніби посунула, але не як туру на шахматній досці, а ніжно, тримаючи руку більше трьох місісіпі, як сказали б американці, на плечі. Це був жест, як теплі, мягкі обійми, що кожен любить. І я люблю, і люблю коли до мене так притуляються, і люблю так робити, хоч публіка не вся сприймає таке.
Всі говорили багато і голосно, а у нашому офісі чого лишень не говорять, а слова певне врізаються в память глибше, ніж просто дотик.
Сьогодні в тверезості обіднього понеділка, трапилась та сама штука, лише словами, я мовила ім’я, хотіла пройти, а у спину почула, а чому не посунула рукою, так ніжно, я відповіла, що магу і так. Не знаю на скільки думки швидко проліталли, та як швидко опинилась на місці та сама, що нагадала мені про пятницю. То була та сама людина, а висновок один.
Усі ці словесні загравання не моя сильна сторона. А дотик, можливо, і не відступає слову.
Невербальне сьогодні герой мого дня.

@музыка: Daughter - smother

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Я пообещала себе больше никогда не читать Ремарка

я не раз то всьо і всім розказую. Важкувато було відходити, кожен вечір перед сном не могла заснути, бо мені було страшно, боялась того, що буде після смерті. Всі та історія мене так зачепили, Вони усі втікали, була війна, 2-га світова, вони всі тікали він нацистів. Мені до бісиків страшно, але тепер не так, що буде після, а страшно, що буде війна і все втратити, хоч кожен з нас має не так багато. Новини щодня одна краще іншої, а в голові думка, що це ще не дно, ще не сталось самого гіршого. ...як у закона Мерфі.
Найсумніше - нема до кого притулитись. Хоч йди та горнись до чужик собак.

"втікай, бо скоро буде війна"

---

"Сьогодні кожен з нас втратив друга"

Ніхто за день не став його фанатом. Він був завжди. З "Чорнобиль - форева" , коли телевізор лише 4 канали показував, коли був ведучим "Шансу" , коли альбом "Танго" уже скачувався на халяву з інета, коли я ніяк не могла зіграти "Спи собі сама", коли катався по Україні в підтримку партії регіонів, коли читалось "Місто в якому не водять гроші", коли в маршрутках грала пісня про маршрутку, коли писав матюкливі віршики у твіттері. І нехай ще хтось скаже, що в нас нема нічого українського.

@музыка: Скрябін - просто ми