Зміни

Пам’ятаєте як нам було по 12 років, ми носили чорне, робили пірсинг, бунтували, намагались систематично йти проти системи, порушувати правила та робити те, чого б він нас не очікували. А саме головне, думали, що такими будемо завжди!
Я тепер із присмаком ностальгії спостерігаю за 16-річними, які багато говорять і у них ще все попереду.

До чого це, а у мене відсутній інтернет і з безкоштовного залишається слухати музику із своєї бібліотеки, яка важить так гігів 65. Ніби нічо так, але ця бібліотека важить стільки років так уже 7-8. Нічого не міняється, вона як наповнилась у 16 років, такою й залишається.

Тепер про те, що міняється.

У мене з’явилась потреба систематизувати свої витрати. Доходи я почала записувати десь у цей час рік тому, і багато читала, як добре записувати скільки ж ти витрачаєш на різну хуйню.

Майже як 2 місяці я веду bullet journal, не так гарно як деякі дизайнери, і буває забиваю на нього, але його систематизація виручає, і у думках встановлює порядок, такий собі віртуальний булет джорнал, не "чертоги памяти", але то уже хай левел.
Тому мені якогось такого порядочку і захотілось із фінансами, а то у мене зарплата кожного місяця різна і видають її коли попало (:plush
Тепер у мене буде власна бухгалтерська книжечка із чорним заробітком - мама айм е крімінал

@музыка: NIN - Satellite

---

Офісне

Якби це було навмисне, можна було б подумати, що я геній. І мій задум у стилі "друзів оушена" спрацював на ура!
Та от, що трапилось. У нашої фірми є конкуренти, і один із них попередній наш директор. Ринок, на який працюєм - один, сфера діяльності - однакова. Цього попереднього директора звати А., і за ним спостерігається тенденція переманювати співробітників. Одних звільнили з "ЕСТ", інші самі пішли. Так трапилось і з М, яка є моєю подругою, чи була нею, після того, що трапилось. Перед нею був П., який відкрито співпрацював із А., ще до того як його звільнили. За ними слідом, через півроку, певне, був Д., який раптово звільнився сам, і не хотів розповідати куди саме влаштувався. Під час звичних розмов із М , я говорила, от Д пішов на іншу роботу, і будувала здогадки, куди і як, і М не стрималась і розповіла, що Д тепер працює у них. Я була здивована, не менше як тоді, коли М. відмовлялась розповідати, чому вона не хоче навіть до нашого офісу заходити, та під тиском розповіла правду. Тому, коли звільнився С., моя перша здогадка, де він буде працювати, була очевидна. І я не помилилась.
Я не встигла попрацювати із А особисто, тому ніяк не могла збагнут чому? Чому вони усі так раптово, кидали усе тут і з легкістю йшли на нове місце роботи. З часом все стало на свої місця. М не влаштовувало весь час сидіти у секретарях, Д дістала його начальниця, яка не давала можливості розвиватись, також усі жаліються на нестабільну видачу зарплатні. Та у С були чудові стосунки із Р, начальником нашого відділу, і посада чудова, ніколи не помічала, щоб в нього були якісь амбіції рости далі, можливо і були, хто його знає.
Усі ці метання з однієї фірми на іншу були схожі на зраду, і всі це так і сприймали. Тому Р до останнього не міг допустити думки, що С працює у А. Хоча і розмови були і смішки, і на той момент всі знали про "зраду" М та Д.
І я знала, я знала краще всіх, і не могла тримати це все в собі, хоч нікому нічого не говорила. Я розуміла, що для Р це буде удар і мені дуже хотілось сказати та я трималась.
Але видно моя підсвідомість вирішила інакше.

В районі нашого офісу на паралельних вулицях є 2 однакових заклади із однаковою назвою із одним власником. Один ближче до роботи, а повз інший я проходжу кожного дня, коли йду на роботу і він знаходиться далі. Ми не раз бували і там і там із різнимим співробітниками. У піццерію, що ближче до офісу, зазвичай, ходять хлопці з мого відділу разом із Р на обід, але останім часом Ю жаліється, що йому уже не подобається там, тому я згадала про іншу піццерію, повз яку я проходжу щодня, і розповіла їм, що там теж готують обіди. Взагалі я там лише коктейлі пила, але то інша історія, а от про обіди мені розповіла М, і що П, Д та С туди їздять, зазвичай, поїсти!
Це було декілька днів тому, серед розмов "де краще пообідати". А сьогодні, все як завжди, пішли на обід, але у піццерії, що ближче до офісу не було світла, і бізнес-ланчів не подавали. Тому хтось із них згадав про нашу розмову і запропонував сх.одити у піцерію, що подалі.
Зі слів Р " заходимо, а там еліта, П, Д, та С" тільки по-фамільно.
Так от, не сказавши ні слова, але все для всіх стало зрозумілим.

Руслан образився, що я йому не розповіла раніше. я йому не могла розповісти, ми не друзі.
Але підтвердила, що я знала все, і від кого я це дізналась - це моя помилка, адже М мені друг, а я розповіла, але зараз трохи не про це.
Саме головне - це протиріччя "надо говорить правду" чи без брехні ніяк?

---

Як так ? чи дуже депресивний пост про смерть

Кажуть, що люди які бояться смерті, не проживають своє життя на повну. Так от, я боюсь, буває навіть доходить до приступів паніки, особливо вночі перед сном, адже сон це є маленька "смерть".
І я так живу. Не знаю як часто інші люди задумуються над смертю, зазвичай про це і говорити не хочуть і думати, або зразу тему змінюють, або говорять "чего ты о грустном?" чи "відводь боже".
Але вона поряд.
Люди йдуть на роботу, розлучаючись із своїми близькими до вечора. І не чекають, що їм зателефонує невідомий номер, і це буде не ще один замовник, а хтось, кому прийшлось сповістити про нещасний випадок.
Я не збагну цього, як так могло статись. Коли мені кажуть, що хтось попав під потяг, у мене образ п’яниці, чи надзвичай несуразної людини, але не дівчини в навушниках.
У Ніни, співробітниці, дочка 25 років, не знаю яким саме чином, переходячи колію, не помітила потяг, була в навушниках.
За розповідями її мами, це була життєлюбна, харизматична дівчина із чудовим почуттям гумору, яка б мала вийти заміж, народити мінімум 2-є внуків і зробити свого чоловіка найщасливішим у житті.
Мені хочеться вірити у реанкарнацію, у 7-ме небо та ангелів як у Вебера, і хай би так було. Але як тепер батькам? Скажи матері про таке, скажи батьку про таке, скажи коханій людині. Коли батьки живуть своїми дітьми, а вони жили нею, це найгірше, що могло трапитись.

І от, мені ще й досі говорять тости після дня народження, і всі побожання на майбутнє, а нам ніяк не знати того, що може трапитись наступного ранку.

ПС:не ходіть по вулиці в навушниках, навіьт якщо це ваш район, навіть, якщо ні потяги/машини/трамваї/тролейбуси там не ходять, не ходіть.

---

перший день як 25

25,
а незнайомі люди, кажуть, що на студентку схожа.
І постійно в магазині просять паспорт показати.
25

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Этот июль

- Заболеть 2 раза за полмесяца
- съездить в командировку домой
- встретится с одногруппницей, которую не видела с окончания учебы
- съездить в Винницу
это все июль, и уже почти кончилось лето, закончились почти курсы английского...скоро время новых начинаний, это я себе так предполагаю.
Еще эта история с болезнями, валяние дома 2 дня, помогли осознать что я нытик, и все кто возле меня любят ныть, любят все на халяву, "жизнь так тяжела" "несправедливо все" "хочу бабла, никто не дает" "почему я должна это делать" "хочу что-бы все было просто".
а я срезалась с работы, потому-что поначалу была температура, и высокая, еще и в жару, решила уехать домой, в итоге пол недели ничего не делала, мучила совесть, что я так безбожно валяюсь в кровати, хотя в пятницу уже была в состоянии идти на работу.
Лежала и думала, когда я стала такой немочной, не успеваю все, не исполняю своих обязанностей так как следовало бы, постоянно огрызаюсь на начальство, хотя оно меня кормит, распустилась вовсе. Собраться, я решила собраться, взяться за все недоделанные хвосты, не отлынивать от проектов, активно искать жилье и найти его наконец-то, записаться в спорт зал, закончить английский, а главное перестать ныть.
Эти 3 дня после раздумий сложные, постоянно в роботе, но я удовлетворенная.

---

Не виноват никто ни в чем:
Кто гордость победить не мог,
Тот будет вечно одинок,
Кто любит,- должен быть рабом.

А что вы отвечаете одноклассникам на вопросы "как ты?" "где ты?"
а между строк "и чего же ты добился?"

А что, если ничего ты не добился

---

оффлайн із нью лакшері

Не хочеться писати про дісапоінтмент, негатив, невдачу, адже це навіть не жалість, а розуміння, що ти не гуд інаф.
Це я про спробу попасти на стажування у майстерню Сергія Махно, вони займаються інтер’єрами, але цього разу шукали графічних дизайнерів-копірайтерів-фотографів. Не знаю точно, але когось вони все-таки знайшли.
Настав час змін, або час облому і апатіїї. Тепер кожне завдання яке роблю я на роботі, про себе говорю "Оксана і цим ти хочеш займатись усе своє подальше життя", бо буває уже таку дурню роблю. І щось толкового уже й не робиться.

А якщо не про роботу прочитала книгу Saint порно, і зрозуміла, що не дарма мене тягне у Будапешт ще щось мала писати, але мама подзвонила і відволікла...
А ще мені треба зарядити мі бенд , тому сидіти за кампутером, хоча уже хочеться простягтись у ліжку.

Є бажання позбавитись усіх цих мереж, соціумів онлайн, навіь челендж придумала: до кінця місяця дочитати дві книги які прописались у мене на табурєткє, дописати тєтрадку-днєвнік, бігати через вечір (але, бля, погода, що не день то дощ) і робити домашку з інгліша, ніби все

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Как Ксю из непонятности слепила понятность, что-ли

Ксю у нас любовных дел мастер, я ей рассказала обо всех своих непонятностях субботней встречи выпускников и конечно о С.
Она таккая "так він тобі і ще наступного дня написав, і шо тобі було не цікаво?"
Теперь мне еще интересней.

я умею плести заговоры, и на пустом месте создавать в уме то, что никогда не произойдет и не имеет смысла,
но, возможно, что-то вполне очевидное, я не в силах разглядеть

---

Я устал

Помню то время когда рассказывала всем, какой у меня хороший иммунитет, и то как редко я болею
Очередные выходные у меня 37 и уже не 1, а целых 4. Температура не критичная, но когда ты стремишься на книжный арсенал, суббота, отличное настроение и отличная погода, и тебе в один прекрасный момент становится тяжело, ходить, смотреть, очень вкусный панини никакой, ты делаешь пересадки с метро на троллейбус, потому что лишние 700 м тебе невмоготу, эт заговор.
Я стала такой хиленькой? У меня есть мысль, что это от недостатка витаминов, как известно витамины в основном в свежих овощах, фруктах, а я их стараюсь не есть, у меня начинается синдром раздраженного желудка

---

такая у меня непонятность.
я хотела поехать на встречу нашей группы в хм, думаю, а чего напьемся, поржем, все примитивно, послушаю странности Вадима, увижу Люду, узнаю как она. Ноу експектейшнз.
В итоге мне такой вынос мозга сделали, в хорошем смысле, поначалу Люда, говорили о вдохновении, мечтах, о важных творческих наставниках в нашей жизни, для нее это однозначно был Мазур, и она мне очень рекомендовала найти такого. Еще она сказала что верит в меня. Это непривычно, когда тебя на работе уже почти не ценят, когда все о деньгах, о стиральных машинах, о женах, о обоже как они их достали, а это был такой очень неожиданный поворот не туда, где разбиты мечты, где ты одинок и где "эти ваши дизайнерские задротские штучки". ностальгия это за первыми курсами универа?
Дальше еще лучше, Людочка уехала, мы пошли тусить дальше, думаю, о еще и потанцуем в Арт-пабе. Пришли там такая андеграундная пати на улице, все отлично. Тут кто-то такой, о так это же Саша, наш преподаватель по фотографике, вот и мы заговорились..о целях в жизни, я начала жаловаться на истощение от работы, а он, так чего ты еще там работаешь, а я ну как, мне эта работа раньше радость приносила
В перерывах я пила, всех трогала и обнимала, ко всем приставала, танцевала и дурачилась, всех любила, и со всеми знакомилась, после всего, я с Сашей ушли с пати.
У меня в голове периодически возникала мысль "ты гуляешь со своим преподавателем среди ночи по городу", я хотела увидеть с его стороны что-то романтическое, но нет. Мы как хорошие старые знакомые говорили о вещах, о которых мало кто поймет у нас на роботе, это было круто. Он мне все время говорил о целях, теперь мне интересно, какие у него были цели, когда он звал прогуляться, когда хотел встретится на следующий день, чтобы сходить к Гуменчуку (еще один преподаватель). Теперь я жалею, что не преодолела свои тараканы и не встретилась. И задаюсь вопросом, что это было?

---

Оксанка РАБ

Тот восторг поначалу, который у меня был от работы перешел в жуткую усталость от нее.
Я действительно РАБотник, с периодичной двухнедельной субфебральной температурой, болью в спине, с зарплатой, которой постоянно не хватает, нервным тиком и одиночеством.
У "людей" одним проектом занимаются целая команда профессионалов, у нас же У одного недо-профессионала 2 проекта как минимум.
Я уже с утра иду на работу, как на семинар или экзамен, к которому не подготовилась.

---

Брату запропонували роботу в Києві, і він дійсно задумався над тим, щоб переїхати.
Тепер я кожен день думаю, що було б добре разом їздити додому, бачитись на вихідних у місті, ходити до них у гості, сидіти з Акселем, коли вони їхали б у відпустку і таке інше..
Олегу вирішувати, бо як я зрозуміла, Оля сагласна хоч на край світу з ним))

Мені тут дуже самотньо, да

---

Саюз нєрушимих савєтских рєспублік

Тих вихідних була вдома, у папи, зайшла мова про перейменування вулиць(декомунізація нах), та от говорять вони мені: "Знаєш як твою вулицю хочуть перейменувати?", - "???", -"Степана Бандери!". за секунду я уявила, як буду розповідати усім, що живуу на вул С.Бандери, , через дві , почала вазмусчатся, що за х, чого Бандери, щоб потім знову перейменовувати, що мало фамілій путьових??? Вообщєм, на форумах усі проти, дядя Володя точно переїде, а я буду плакать
Іще на форумі знайшла чудові назви вулиць Староміська, Бульварна, ніяких зобов’язань, просто і гарно так як і вулиці Прибузька, Зарічанська, Берегова - всьо зрозуміло, і перейменуванням страдати не потрібно.
І взагалі, я за те, щоб Хмельницький був Проскуровом.

---

Мене роздуває від обурення, тіпає, руки трусяться. Чого б це, та...дурний пост про Кузьму, який зарепостив Ваня.(Да, я заходжу на сторінку, час від часу). Я уже накатала навіть відповідь, ішо???, і не відправила.
І як би це виглядало. Ну взагалі мені не пише, і я не пишу, а тут бац Кузьма так зачепив, значить ходить на сторінку, значить знає, що одружений, значить спеціально не пише, а я кщо спеціально не пише значить ревнує???ревнує, отже є почуття.
Ні, якщо життя нас не зводило більше, не було ніяких випадковостей, так потрібно і йому і мені, тому я не відсилала той комент(поки).
Моє обурення залишиться моїм.

обурення

по-перше, хочу вживу побачити як Кузьма говорить російською, по-друге, цитата вирвана з контексту, по-третє, він правду говорить, навіть якщо то вирвано з контексту. Далі, те що люди малюють собі героїв, то проблема людей, а не вина Кузьми, візьмемо навіть кучу отих дибільних портретів(герої??) на на будинках Києва, шо жовтоблакитні забори, їйбогу.
А ще я захворіла на температуру, ніяких кашлів, соплів, бісова температура 37,1 і все

---

Списочок

прийшов час написати свій список справ, бажань на наступний рік.
- перестати брехати собі
- зустріти наступний новий рік вдома, на піжама паті
- вилікувати шлунок і всю травну систему
- харчуватись правильно
- вилікувати обличчя
- зробити лазерну епіляцію на ногах
- знайти нове житло в Києві, бажано своЄ
- більше подорожувати Україною та іншими країнами
- побувати на міжнародній виставці по дизайну, і не одній
- менше бути егоїстом, щоб був час на інших
- знайти кого коханого і не боятись підпустити до себе(не жонатого!!!)
- зарплату у 1000$
- отримати водійські права
- improve my english
- мінімум 3 місяці прозайматись спортом
- бігати літом
- більше читати
- більше писати
- бути щасливішою!
- робити все, щоб протистояти злу і ненависті(війні), а було більше любові!

@музыка: baby its cold outside

---

Хочется оставить все падения позади

Чувство что уже 2016 - не на роботе, второе похмелье, ЗИМА-МОРОЗ.
Хочется домой, но осталась в Киеве, отмазываюсь, что не хочется кататься на 4-5 число на работу, но хочется домой, там елочка , еда, и дома.

---

В школі наврядчи навчать як поводити себе при зустрічі із іще однією жінкою твого батька. Я навіть не знаю як кого називати.
У мами хоч усе стабільно, а папа розійшовся із т.Ірою, тепер у нього нова "любоу" і познайомитись із нею, тобі потрібно вирішити як себе поводити, як усе це сприйняти.
Але мені 24, роки істерик пройшли, тим паче це зовсім нова людина, яка не має ніякого відношення до розлучення батьків.
Тепер залишилось сказати про це мамі, як про це сказати? Можна це буду не я. Я так не люблю приховувати щось, але постійно це роблю.
Потрібен час, щоб змиритись.

@музыка: ОЕ

---

Накатала, не знаю, щось найшло

Я родилась через 10 дней от провозглашения независимости Украины, как и ей мне 24. Как и ей мне очень знаком этот "тернистий шлях" к самоутверждению, ведь история наша имеет похожие корни(начала/похождение...)

Ведь я живу в ней, а она есть во мне.

Как и большинство из нас, я ребенок своих заурядных родителей, которые как могли зарабатывали для меня с братом лучшего будущего на рынках нашей провинциальной области. Мало времени с детьми, много в Польше, Турции, Китае, вот только не на курорте, а - "по бизнесу". Я их еще не простила, за то, что так мало уделяли нам(мне) внимания, хотя знаю что надо, но пока все комплексы со мной. Я родителей своих люблю, они хорошие, не лучшие, ну а у кого они лучшие.

Так вышло, оканчивая школу в 2008 году начался кризис, это был первый кризис моего сознательного возраста, который я ощутила на себе. Ведь окончание школы - это уже не ребенок. Годом ранее развелись родители, а до развода еще 2,5 года криков, жалоб, слез, срывов, побоев, уходов из дому. И так получилась Я, со всем чего еще тогда не знала. Поступила в университет, лучшая подруга переехала в столицу, брат начал свою семейную жизнь, мы с мамой переехали в новую квартиру, где к нам присоединился мой новый отчим.

Все началось заново, новая учеба, люди, очень интересные люди, люди с другим воспитаем, багажом, другими знаниями, или со всем без них. Свою профессию я выбрала случайно, или так должно было быть, или это родители помогли определится. Я рисовала, и хотелось продолжать, а продолжать можно было лишь учась на дизайнера. Я выбрала графический дизайн, так как интерьерами и одеждой заниматься не хотела, а оставалось только это. Поступая, я понятия не имела, что именно мы будем делать. После школы ты и так не понимаешь, чем же люди занимаются в университетах, а тут еще творческая специализация. Первые полгода были непонятны, вторые уже получше. На втором курсе я была в восторге, а на третьем - шарик сдулся. Четвертый курс - диплом, истерики, несовершенство, мое несовершенство, когда ты понимаешь что не сделаешь так хорошо как хотелось бы. Понятия хорошо - плохо, решения проблем по средствам дизайна, оригинальный подход к решениям - этого не было.

Мы много времени уделяли разговорам об искусстве, дизайне, творчестве, посвящению себя целиком и полностью творчеству, подобно великим мастерам прошлых веков. Обсуждали плачевное состояние культуры дизайна, отсутствие вкуса во всем что мы видели, в работах графического дизайна.
За этим винили советский союз, винили родителей, которые не приучили нас к прекрасному с детства, винили школы, которые не научили нас ничему, винили людей, которые делают эту ужасную рекламу и тыкают ее везде, винили всех заказчиков, которые выбирают именно это убожество для печати.

За обвинениями пришло время делать. Делать макеты, придумывать композиции, решать проблемы, подбирать цвета, тексты, рисовать - делать все то чему нас учили. И это был провал. Говорить то мы говорили, винили кого-то, а когда пришло время самому что-то сделать - это было не лучше всех тех баннеров и плакатов, которые появлялись на улицах города, всех тех книг, листовок, каталогов и прочего, что предполагала наша профессия.

В чем же проблема, почему так случилось. Все просто, да здесь есть доля ссср, есть доля необразованности родителей, есть доля непутевого окружения, есть доля вины преподавателей которые учат не по специальности, есть доля безразличности государства, есть доля менталитета. Правда в том, что у нас нет культуры, элиты, умных образованных людей мало, очень мало. Нас некому учить. Мы бескультурные изнутри. Нет ничего.

Моя жизнь, как жизнь Украины, мы только вначале, мы только учимся, задаем вопросы, ошибаемся, очень много ошибаемся, оступаемся, на многое у нас не хватает смелости, так много времени у нас отбирает просмотр сериалов, и так мало поддержки.
Украина это все мы.

Нация должна набраться знаний, культуры, научиться быть тактичной, стратегической, должна делать, делать, делать, учится, а потом снова делать.

В разговорах нет смысла, в обвинениях нет смысла, пока не начнешь делать.

Каждый должен осознать это, не согласится, а именно осознать!