закономірним є те, що я тягнусь до людей, мені самотньо, я далеко від дому, а про той, що був у гуртожитку наче забутий. До рідної людини прихилитись хочеться, чомусь зразу Ваня вспливає, можливо, тому що сьогодні снився. Але то так до слова. Отже, я по традиції в пошуках людей, взяла книгу та гоу у парк почитати, погода дозволяє. Читала, поглядала на палатку свободівця, одного із тих, що в мери Києва, а за нього агітувати Мірошниченко прийшов, відомий за скандальним відео, коли декілька членів франкії вирішило покарати директора(чи не зовсім) першого національного, отт..дядько говорив багато, заганявся на громадське ТВ, спровокував якогось п’яного чи не зовсім, чуть до бійки не дійшло а поряд грав хлопець на гітарі, потім біля нього з’явився дядько, тож грав, але у нього зовнішніть отака підозріла, бомжацькоподібна. От підійшли вони до мене, видно хотів дядько попромити закурити, але
ми шось слово за слово. Вирішили зусстрічатись з гітарою щопонеділка, обмінялись номерами, пішли додому, дощ, гроза. під яку я все ж таки попала. Сижу я уже дома, дзвонить, вирішив поговорити про життя, а коли почав розпитувати про хлопця, ятака воу воу воу, патише дядінька, шо за нах. Мені соромно, шо я повелась і сказала номер свій, а ще мені страшно тепер, мені вистачило того зека який надванював на курсі першому чи другому, єлі відігнорила. А тут що знов? До речі, чувак Рома, розумна дитина, майбутній політолог і все таке, але з цим дядінькой нічого спільного мати не хочу, а він іще й з донецької області, це насторожує.
Моя фантазія зробила обриси всіх можливих сценаріїв, всіх підстав, всі підозрілі слова, які були сказані, пройшли аналіз. Я по ходу передивилась детективних серіалів із маньяками. Це відчуття небезпеки викликало бажання впасти в обійми того, кому довіряю, хто рідний, близький.